Мир та свобода вимагають від усіх нас морально відповідальних дій. Захід не повинен повторити помилок, які призвели до війни в Україні, і повинен взяти на себе свою історичну відповідальність. Це назва наступної статті Клода Раду, опублікованої в «Luxemburger Wort» від 25 лютого 2023 року:

Коли рано вранці 24 лютого на Київ, Харків та інші міста впали перші бомби, для людей в Україні та решті Європи був великий шок. Ракетно-бомбові погрози супроводжувалися новинами про перше наступ російських сухопутних військ. Для багатьох це було несподіванкою, для інших — підтвердженням того, що вони розуміли з 2014 року: Володимир Путін прагне до воскресіння Радянського Союзу, підштовхуваного не стільки ленінським соціалізмом, скільки великоросійським націоналізмом і сталінізмом. Інші вже відчули це під час російського вторгнення в Грузію в 2008 році. Путін оголосив про свій світогляд у своїй промові на Мюнхенській конференції з безпеки в 2007 році.

Після окупації Криму «маленькими зеленими чоловічками», які з’явилися наприкінці лютого 2014 року і які невдовзі після цього в регіональному парламенті з автоматами стежили за голосуванням щодо приєднання Криму до Росії, було піднято дуже мало суперечливих голосів від демократичної Європи. Ані організовані Росією повстання на Донбасі, ані знищення лайнера Malaysia Airlines у липні 2014 року не дали приводу для чітких заяв з боку ЄС чи НАТО.

Це мовчання, яке іноді можна сприймати майже як схвалення, безсумнівно вплинуло на хід історії, на шкоду вільній Україні.

Політичних лідерів того часу можна звинуватити в серйозних помилках у прийнятті рішень. Але провалилася не лише політика. Представники бізнес-спільноти гналися виключно за меркантильною, комерційною вигодою. Громадянські суспільства в багатьох країнах були самовдоволені й некритично проковтнули російську пропаганду.

«Поворотний момент»

24 лютого 2022 року нарешті поставило всіх перед відповідальністю. Український народ не вагався і взявся за зброю. Жінок і дітей вивезли в безпечне місце, чоловіки повернулися в свої міста і села на фронт до загонів оборони. ЄС також прокинувся і разом з канцлером Німеччини оголосив про «історичний перелом», так званий «Поворотний момент».

Оглядаючись назад, можна сказати, що реакція спочатку була надто боязкою, частково тому, що ніхто не вірив, що Україна протримається довше кількох днів чи тижнів. Тут можна констатувати, що не тільки путінська розвідка провалилася в оцінці українського опору, але й західні військові та цивільні розвідки, очевидно, надали своїм урядам невірні оцінки балансу сил.

Незважаючи на всю критику та жаль з приводу вищезазначених помилок у період з 2007 по 2022 рік, дії та, перш за все, бездіяльність довели, що Захід не працював активно над створенням сильної України або не брав участі у витонченій геополітиці. . Ясна виключно воля до свободи і самовизначення переважної більшості українського населення, яка визначила історію.

«Мир без свободи не може бути метою».

Українці десятиліттями прагнули наблизитися до ЄС. Звісно, також з економічних причин, але насамперед із внутрішньополітичних. Українці хочуть жити в країні, яка забезпечує їм такі самі рамки верховенства права, як і ЄС. Геополітично вони завжди були обережні з Росією, як підлітки обережні, щоб не провокувати запальних батьків.

У Західній Європі ми жили в мирі з 1945 року і, перш за все, у свободі. Свобода висловлювати свою думку, укладати наші державні угоди, обирати різні партії, економічна свобода та соціальні свободи. Ми не повинні забувати, наскільки це цінно. Українці прагнуть таких самих свобод, і тому для багатьох незрозуміло, коли окремі люди на Заході закликають до негайного миру, водночас не вимагаючи миру для вільної України. Мир без свободи не може бути метою.

Бажання жити на волі

Опір українського народу російському вторгненню супроводжувався величезною хвилею солідарності та бажання допомогти з боку європейського громадянського суспільства. Такої широкої та стихійної солідарності не було з часів Другої світової війни. Можливо, ставлення їхнього електорату також переконало європейських політиків, після довгих ланок, влітку надати Україні статус країни-кандидата. Великий крок, за який Україна глибоко вдячна.

«Помилок, які призвели до війни в Україні, можна було уникнути».

Під час обов’язкових святкувань закінчення Першої та Другої світових війн або церемоній вшанування пам’яті жертв війни завжди наголошується, що ми не повинні забувати минуле. Це правда, звичайно. Але тим більше ми повинні діяти відповідно. Помилок, які призвели до війни в Україні, можна було уникнути.